danapria

Почалося з того, що мені цей роман дуже рекламували. Як зразок витонченої української прози. Я, дурненька, й повелась на розмальований пряник.
Не дуже я люблю романи "про кохання", але тут мені пообіцяли багато старого Львова і цікавий сюжет. Це про "Мелодію кави в тональності кардамону" Неякої Наталі Гурницької.
Останній раз я так плювалась опісля прочитання книги вже й не пам ятаю коли.
Почнемо з сюжету. "Історія забороненого кохання". Юна Лоліта закохується в дядечка років на двадцять старшого, та ще й жонатого. Він польський шляхтич, вона галицька міщанка.
Лоліта, котру взагалі-то звати Анною, класичний типаж жертви. Віктимна до одуру дурепа. Те, що дядечко іншого суспільного прошарку та іншої національності, придає дійству відчутний присмак колоніального роману, в якому тубілка відштовхує хлопців свого народу і вішається на шию "білій людині". Галичанє, котрі намагаються здобути руку Анни всі як один грубі і неотесані, справа доходить навіть до спроби згвалтування ніщасної жертви одним з рекомих женихів.
Далі наша жертвочка тікає до свого панка і починається цирк. У феміністок з цієї історії був би інфаркт. Коханець приміщує дівицю то в одних, то в інших родичів, незважаючи на моральні незручності. Коли Анна, нарешті здобувши місце компаньонки, не хоче перебиратися до нього (кожного дня до жонатого панка може нагрянути дружина) то ніжний і освічений шляхтич на покарання гвалтує незгідливу милу. У відповідь дівка тільки очима водить і водно повторює, що вона його кохає.
Зрештою, опісля вчасної смерті дружини, наш панок таки одружується з Анною. Попередньо зробивши їй дитину, змусивши стати годувальницею дитини померлої дружини і нав язаши до кучі двох своїх старших дітей. Потім і він дає дуба, залишивши молоду вдову з усім цим виводком і знову вагітну. Завіса.
По ходу Анну принижують усі, кому не ліньки. Ії рідний брат - за позапланову вагітність, сам коханек Адам, сестра Адама Тереза, дружина Адама... Дурепа лише покірно белькоче щось там про своє кохання і на тому все.
Мова книги сукняна і немелодійна. А я то сподівалася насолоджуватись львівською гварою.
Авторка весь час старанно намагаєтся нагадати, що вона пам ятає - в 19 столітті топили в хаті грубку) Однак, враження таке, що Анна живе в сучасній квартирі - абсолютно сама і з одною, а потім з двома дітьми. Якщо згадати Достоєвського, котрий писав приблизно в той час, коли відбувається дія роману, то один з його героїв побивається, що його дружина "сама підлоги мила". Для чорної роботи в ті часи тримали наймичок навіть заможні селяни, не говорячи вже про багатих міщан. Навіть якщо родич Анни, в якого вона виховувалась, рідкісний жлоб, і його жінка з чотирма дітьми не має наймички, то вже у багатого шляхтича в будинку має бути сторож, котрий протоплює взимку дім і хоч якась покоївка. А пан Адам сам топить пічку, щоб зігріти свою коханку. А згодом полишає її вагітну саму у хаті - топити, прати, виносити помиї. Авторка як наша сучасниця весь час забуває про наявність у ті часи прислуги і виходить дуже смішно і неправдоподібно.
На обкладинці написано - "книга, що зігріває душу". Насмішили.

Ясна річ, що козаки не були янголами. Минаючи питання, що козаками називали себе зовсім різні групи озброєних людей, це було фактично наймане військо - такі собі словянські ландскнехти, котрі й поводилися часто відповідно.
Але тоді чому в народній пам яті не збереглося пісень, в яких козаки постаютьу непривабливому вигляді? Окрім вкрай загадкової пісні про Галю, котру одні козаки прив язали до сосни косами, а ще якийсь козак, котрий чомусь ночує у полі, збирається припинити це свавілля.
Загадка, однак.

у підвішеному стані.Тобто у постійному очікуванні ж.пи. Всі заспокійливі засоби вже використані - від "іншим набагато гірше" до таблеток і намагань не дивитись в інтернет. А кляті колеги лякають мене передінсультним станом. Та скільки ж можна. Треба якось блокувати мізки.
Рецепт від пані Ольги "просто бути мужніми" теж не проходить - контраст між рутинним життям і цим самим очікуванням надто великий.
Рецепт мій власний від старої книгоманки з підвищеною швидкістю читання - по одній художній книзі в день. На книгу середньої товщини у мене витрачається дві години, максимум три.
Що швидше закінчиться - війна чи мої книжки...
Ще один рецепт - завтра здам на улюблений батальон черговий внесок з авансу. Наступний буде з получки...
І щоб х*ло здохло раніше за мене. А в труну йому поклали його б...дську "гуманітарну допомогу"

То вони б з радістю фотографувались на тлі загиблих ельдар та аданів. І постили б фотки в ангбандському контактику.
І після цього ще хтось каже, що цю орчатню дегуманізують? Вони давно вже нелюдь.

Це я про Стівена Кінга, геніального майстра штампу всіх часів та народів.
Інтелектуали його зневажають. Та певне - наші інтелектуали визнають лише страждання сучасних Вертерів від недо а чи перетраху, або від передозування наркотиків. Це не штамп, це сучасна література.
А Стіві на це начхати.
Є такий термін - "кульгава собачка" (здається). Це значить, що не можна писати про страждання дітей, це штамп і витискання сліз. У Стіві в кожному (ну майже кожному) романі проблемні діти або у головних героях, або бічна, але важлива гілка оповіді.
Чорношкіра, безнога феміністка-шизофренічка (хвала Богам хоч не хвора на СНІД) - героїня найбільшоої саги Стіві "Темна Вежа"
Психами і на голову хворими романи Стіві просто таки переповнені. Психи та дебіли - теж люди, і тому серед героїв Стіві хворі на синдром Дауна, олігофрени, божевільні.
Найбільш цікавим щодо штампів є "Воно" - там герої репрезентують "пригноблені меншини": негр, жінка,єврей, хворі на заїкання, ожиріння, астму, тощо.
Якщо Стіві зображує маньяка, то це обов язково біла людина, часто німецького походження, дуже часто сповідує нацистьку ідеологію.
Але, незважаючи на...
Поганець-янкі пише так опукло і виразно, що йому віриш.

В країні йде війна. Нам цього не помітно, хоча війна поруч у сусідній області.
Трошки подорожчали продукти, значно подорожчали комунальні послуги. Але і те, і інше з тим же успіхом дорожчало і за керування Віктора Хведоровича.
Але...
Хлоці, не треба нас захищати. Ми не заслужили.
З розмов на роботі. Істерика, буквально виття з приводу оцього подорожчання.
Ні, дівчатка у нас не бідні. Злидні не стали б купувати елітних собачок за долари.
Ще один привід для виття - будуть скорочення на вимогу Євросоюзу, при чому називають точну цифру робочих місць, мабуть почуту по раша-тіві.
Скорочення у медицині пройшли ще за Януковича. За російським зразком була повністю зруйнована санслужба. Була скорочена тубслужба. Хоча у нас не звільнили нікого, скорочували зайві ставки.
Я щось не бачу черги з камікадзе, котрі бажають працювати у фтізіатрії, безробіття нам не загрожує.
Виють. Саме виють. Очі робляться безтямними, голоси агресивними.
Пройшла чутка, нібито з кожного візьмуть на користь війська місячну зарплатню. Чутка - натуральний фейк, навіть за Янека з нас здирали на усяку дурню полтинника щонайбільше. Тим більше зараз навряд чи будуть збирати насильно, коли є ті, що жертвують добровільно.
Виють.
У нас поки що тиша і спокій. За те, щоб і далі було так, не шкода щось і пожертвувати хлопцям на бронежилети. Це я так вважаю. "Народ", за який ті хлопчики вмирають, бризкає слиною і оповідає почуте з третіх рук, як нині у Криму все чудово і дешево. І дивиться російські серіали.
До речі, всі знають, скільки нині коштує Вітчизна? Півтори тисячі гривень. Саме на стільки збільшили зарплатню кримському медперсоналу. Рівно за стільки більшість колег ладна продатись.
А що все Запоріжжя увішане прапорами? "Мода". Треба було почути, з яким виразом це було сказано.
Вони ще чекають - а раптом... А хлопчики там, на Донбасі, вмирають за нас. А ми ж того не варті.

Піймала себе на тому, що, читаючи Фолкнера, при виді слова "Майдан"(єдина площа у містечку Джефферсоні) та "Національна гвардія" мимоволі здригаюсь і намагаюсь втямити, як вони потрапили в стару добру Йокнапатофу)))

Читати на ніч російську фентезі я давно покинула. Однак тут трапилась наводка на чи то утопію, чи то антиутопію, і встояти проти улюбленого жанру я просто не змогла. Прочитала...
На прикладі цієї книги потрібно вчити початківців як не треба будувати світ фентезі. Мова йде про "Дейтрос" Я. Завацької, оригінал лежить ось тут http://samlib.ru/j/jenna_k/deitros-2.shtml
Є дві ворогуючі планети Дейтрос і Дарайя. Мешканці їхні відрізняються від нас однією важливою особливістю - вони можуть виходити в Медіану, щось типу Лімбу (привіт Олдям з їхнім Мєждумирьєм, де точаться війни і тренуються кшатрії). В Медіані можна воювати, через неї можна потрапляти на інші планети. Таким чином ці інопланетяни віднайшли Землю.
Наша бідна планета стала об єктом... ні, не прогресорства) Невідомо чому дейтрійці масово прийняли християнство. Причина цього охрещення цілої планети автором не вказана. Незрозуміло і те, в якому столітті іноланетяни вперше навідали Землю, і в яку саме гілку християнства залюбились - воно ж бо багатолике, і дуже часто ці гілки між собою не ладнають.
Тим часом Дарайя теж спробувала нового духовного вчення, але швидко відмовилась від нього бо ворогувала з Дейтросом. Що ворогу любо, то нам не треба. Більше того - Дарайя вирішує знищити Землю за допомогою якоїсь страшної зброї.
А тепер поглянемо на задані автором умови світобудівлі. Дарайя - дуже меркантильне суспільство. До релігії в принципі байдуже - суспільство поліетнічне і мультирелігійне. Не фанатичне. І воно хоче знищити Землю? А для чого?
Якби подібне суспільство захотіло знищити нещасну планету тому що вона заважає торгувати, багатіти, видобувати корисні копалини - це був би цілком логічний поворот сюжету. Якби Дарайя переймалася ідеологією - але ж вона нею не переймається. Християнство є релігією ворога - ну то й що? Ідеологічно воно нічим не заважало планеті комерсантів.
Наступний крок - двоє вояків-дейтрійців вирішують врятувати "вітчизну Христа". Для цього вони підставляють під цю (Зірку Смерті))) суперзброю власну планету. Вижили лише ті, хто на даний момент був у Медіані, на космічних станціях, на інших планетах. Втрати - два мільярди особистостей.
За умовами світобудівлі подібний поворот сюжету зовсім непотрібен. Він є неймовірним навіть для фентезі - адже хтось з великих майстрів цього жанру сказав: якщо ти вигадав зеленого слона, зроби так, щоб люди повірили в його існування. Ну так, автору це треба для пояснення наявності на Новому Дейтросі опісля катастрофи пом якшеного варіанту воєнного комунізму. Але чи не логічніше було б воякам підставити під смертоносну зброю власний корабель, самих себе, пожертвувати скажімо одною станцією зі згоди екіпажу? Два мільярди жертв, котрі зовсім не бажали віддавати життя за "вітчизну Христа" - це трохи занадто. Винищити дейтросців у великій кількості можна було доручити ворогу, так логічніше.
Бо задані автором умови такі - дейтрійці-християни не надто фанатичні. Священики у них не в особливій шані і комплектуються за принципом "що залишиться". Діти вчать богослов я, але так, як нудний напівнезрозумілий предмет і сплять над підручниками. До церкви більшість ходить раз на рік на Великдень.
Може це катастрофа знизила накал віри? Ні, авторка цього не оговорює.
Йдемо далі. Опісля катастрофи вцілілі дейтрійці опісля багатьох митарств знаходять собі іншу планету.На них постійно нападають дарайці - через Медіану. Бідолашні дейтрійці ледве встигають відбивати напади цих звірюк у подобі гуманоїдів.
Знову дивимось на задані автором умови. Дарайці - народ-торговець. Вони здатні винищити тубільне населення якоїсь зачуханої планетки, щоб не заважало бізнесу. Але нафіга їм воювати з дейтрійцями? Військову потугу дейтрійці втратили - вони змушені залучати до армії підлітків. Ідеологічний вплив на інші планети втратили - в цих умовах не до місіонерства. Конкретно проти християнства як ідеології дарайці нічого не мають, воно на їхній планеті занепало, на інших вигасає. Сенс нападати, витрачати сили, людей і зброю? На бізнесовців це не схоже.
Світ, створений письменницею, стає все більш картонним. Починає розгортатись доволі невибагливий сюжет - виховання дівчини-воїна з абсолютно непридатного матеріалу (привіт "Дивергенту" з його кастовим суспільством і дресурою кшатріїв) Щоправда тут є певна відмінність - авторка винайшла оригінальний спосіб позбутись дисидентів. Це дуже просто - потрібно лише забрати до війська поетів, музикантів, композиторів та іншу гнилу інтелігенцію, і вони вже не будуть бунтувати, а будуть захищати вітчизну. А хто сумнівається, той таки полюбить вітчизну - опісля биття батогом (ні, це не метафора).
Взагалі-то з цього сюжету можна було б зробити лялечку. Прибрати з зав язки означені баги. Зробити світ хоча б тримірним - точка зору дейтрійки-гейни (дівчини-воїна), точка зору якогось дарайця (можна солдатика), точка зору землянина котрий раптово виявив, що по його планеті розгулюють прогресори (авторка пише, що дейтрійці й земляни навіть одружувались - а генетика якже, авжеж, про такі дрібниці зазвичай не задумуються) А отже який-то витік інформації міг бути.
Навіть шестимірну проекцію можна було зробити, додавши до перших трьох, скажімо, зрадника-дейтрійця, дарайця, учасника антивоєнного руху, і представника земних спецслужб (такого собі Фокса Малдера, котрий вийшов на слід "прогресорів")
Але замість цього у пані Завацької заангажований "плаский світ" з дірами у світобудові, грубими накладками і комуністичною ідеологією, котра лізе з усіх щілин цього милого твору. Спроба прикрити її християнством вийшла невдалою.
Читати таке можна лише з пізнавальною метою, імхо.

Нестор-літописець колись питав, звідки пішла Руська Земля. Оскіьки батюшка Нестор був таким же "чесним" літописцем як і вся сучасна журналістська братія, він понаписував багато такого, що нащадки не розгребли і досі.
Південний Схід народився під пером таких же самих "несторів" З ним конкурує на рівних хіба що така ж сама міфічна Новоросія. Міфічні вони тому, що це не географічні, а швидше політичні поняття.
Південний Схід народився з мапи виборів - 201О. Саме на таких мапах Україна поділялась на дві частини по голосуванню Янукович-Тимошенко. Херсон балансував десь на 60 відсотках, Запоріжжя на 70, ну і далі по тексту.
Цю мапу путінські політологи і розстелили на столі у свого вождя і Верховного Стерха, щоб показати йому, скільки можна вхопити одразу, ну а далі - як вийде.
Про нахабно відкушений Крим поки що говорити не буду. Але що трапилось далі?
План Верховного Стерха дав збій. Весняні заворушення почалися як за розкладом у кожному місті "Південного Сходу", а до двох областей увійшли російські "туристи" (Харківщина) та "поребрики" (Донеччина). Окрім областей, позначених на путінських мапах як "південний схід" заворушення ще було у Полтаві. Даю медяника тому, хто здогадається, чому саме там.
Поганці розраховували зайняти ПС за кілька днів. Мертвонароджене вампіреня мало називатись "Новоросія", з наступним рехверендумом та добровільним вступом до складу Росії. На черзі було визволення Києва і ще купа гидоти. Кому цікаво - послухайте Жириновського. Що у Путіна на умі, те у цього блазня на язиці.
А тепер подивимося, що ж сталося насправді.
Херсон. Повний обламайсь. Фото великої площі, котру по периметру охороняла міліція, з жалюгідною купкою сепаратів на ній, обійшло весь інтернет.
Запоріжжя. Задоволено відзначу, що рідне місто не втратило справжнього козацького гумору і відваги. Сепарати були буквально скупані в клярі. Це якщо взяти до уваги, що у нас дуже сильний "Русскій блок", який директор Мотор-Січі буквально годував з руки. Але побиті яйцями придурки лягли на дно і більше не вилазили навіть за гроші.
Дніпропетровськ. Місто за три місяці затьмарило Львів кількістю національної символіки та шаленчим патріотизмом. Про Коломойського - окремий епос, шкода, що не маю грошей, а то б довірила їх Приватбанку))))
Миколаїв. Сепарати були биті і вигнані геть. Чудотворчі яйця теж приймали участь в операції.
Одеса. Тут жарти закінчуються. Мир і спокій цього прекрасного міста було оплачено кров ю. Хлопців-ультрас з Одеси й Харкова розстріляли з-за спин продажних мєнтів російські провокатори. У відповідь збурена юрба знесла наметове містечко сепаратів, далі сталася пожежа і знову загинули люди. Незважаючи на це Одеса зосталась українською, хоча сепарати вже намалювали для неї герба і пошили прапора.
Харків. На вулицях цього не менше прекрасного міста точилися цілі битви між нормальними людьми та "туристами" й місцевими запроданцями. Ще б трохи, і... Харків дійсно висів на волосинці, але вистояв. І досі тримається - останню вилазку сепів на 22 червня було успішно придушено.
Луганськ та Донецьк. Хвала і слава тим, хто насмілився вийти на проукраїнські мітинги. Про цих людей, постраждалих на самому початку веремії зараз чомусь мало згадують. А вони є відважними - бо насправді ризикували життям. Ну і якось не гідно кидати на поталу терористам сімдесят відсотків нерозумних, котрі думали, що їм вдасться відсидітись у спокої.
А тепер питання - а чим ми гірші за Київ? Можливість отримати по пиці, а то і спіймати кулю у нас була не менша, ніж на Майдані (не кажу вже за ті жахіття, що творилися на Донбасі) І досі згадую розгін Запорізького майдану, який хлопці назвали потім "Льодовим побойовиськом".
Фіг Росія отримає, а не нас. Не дочекається.

Записую по пам'яті роздуми одного знайомця, нині обстріляного вояка. Ще три місяці тому це був лагідний спокійний і дуже людяний чоловік.Власне - він і зараз такий, інакше не одягав би на душу бронежилета.

"Я не знаю, хто вигадав термін "дегуманізація". Але стогони і зойки з цього приводу вже починать діставати. Ворога вважати нелюддю не можна? Дозвольте, панове, але у цьому і є мистецтво війни - в дегуманізації. При чому дегуманізація зовсім не потрібна обкуреним чеченам і хворим на голову "стрєлкам". Цим товаришам байдуже, людина перед ними, чи не людина, вони просто спускають курок.
А от "гарним хлопцям" без дегуманізації аж ніяк не обійтися. Бо людина не створена, щоб убивати собі подібних. Ба - навіть вбивати тварин, хто не вірить, спробуйте зарізати курку, або втопити кошеня. Вони не люди, але рука підніметься не в кожного.
"Гарним хлопцям" потрібно знати, що ворог їх уже дегуманізував. Ніскільки не напружуючись і не рефлексуючи з цього приводу. А тому роздуми на теми гуманності можуть коштувати солдатику життя.
Ясна річ, коли скінчився бій, треба вчасно зупинитись. Для цього людство вигадало правило про гуманне ставлення до полоненого ворога і добре зробило.
Але той, хто хоче тебе убити - не людина. Інакше він уб'є тебе."