Глибоке коріння націонал-прєдатєльства

Оскільки кожен росіянин, згідно плану Великого Пу, закріплений за Рускім Міром, як земля за колгоспом, то термін "націонал-прєдатєлі" певні палкі російські патрійоти нині використовують і щодо росіян за кордоном. Ці українські громадяни російського походження вчепилися в свої синенькі пашпорти з тризубом і ніяк не бажають стрункими колонами крокувати до Новоросії.
Коріння цього ганебного явища потрібно ще досліджувати і досліджувати, але інтелігентний прошарок, котрий ще пам]ятає Радянський Союз, з задоволеням називає одну з причин - тотальний книжковий дефіцит у СРСРі.)
Картинка з власного дитинства - проста російська дівчинка з білявими косичками біля книжкової розкладки.)) Дівчинка дуже любить читати,а дістати гарну книжку є великою проблемою. Однак, хитра дівчинка вже рік як зрозуміла - вихід є. Достатньо вивчити українську мову. Мамі дівчинки, щоправда, школа чемно запропонувала звільнити чадо від вивчення мови республіки, куди родина перебралася на постійне місце проживання. Але дівчинка категорично проти. Бо на ось таких розкладках можна побачити цікаві речі. Наприклад - мандри Лемюеля Гулівера. Або Робінзона Крузо. Щоправда, ці книжки сповнені незрозумілих поки що слів, але ж все в наших руках. І дівчинка відходить від розкладки задоволена - сьогодні вона буде читати про Пеппі Довгапанчоху і майже все розуміти.
Напевне, це був далекоглядний бандерівський план, але більшість книжок моєї бібліотеки україномовні. На жаль, незалежна Україна втратила цей ресурс від самого початку, дозволивши російським видавництвам монополізувати український книжковий ринок. Потім прийшов інтернет, часи змінилися і таке інше.
Але ми, виховані на україномовній перекладній літературі, і досі плекаємо ніжні спогади дитинства про дивовижні пригоди малого Хлапича, або про пригоди Шерлока Холмса, а чи одісею Капітана Блада. І як же її не любити, ту українську мову.
Те, що в моєму напівросійськомовному містечку можна було купити україномовну дитячу книгу (вони теж не залежувались на полицях, але до книжкової крамниці я бігала трохи не щодня, економлячи на сніданках) визначило мій світогляд на роки вперед. І не тільки мій.
Вчора пили з подругою каву і згадували дитинство. Виявилося, що більшість книжок пройшли через руки наших дітей і ще не вмерли. Тобто лежать на антресолях і чекають своєї години й наших майбутніх україномовних онуків
Діти, до речі, зараз принципово україномовні.
Прощавай, Рускій Мір)) Ось що книжки наробили.